Шепіт за дверима. Клюн Т. Дж.

Неймовірно чекала та поспішила придбати, тому що вже була знайома із автором та книгою "Дім у волошковому морі" Прочитавши обмдві ці книги, можу впевнено всим рекомендувати — це дійсно щось неймовірне. Історія захоплююча та стиль написання автора легких, відірватися неможливо. Романтичні лінії затишні, сюжет цікавий. Якість у книги також гарна.

"Якщо ти живеш достатньо довго, щоб когось покохати, у якийсь момент ти пізнаєш горе. Так влаштований світ"

Не буду кривити душею:
Спочатку я хотіла поставити цій книжці 4 зірочки. Вона смішна, вона зворушлива, але от пройшла чверть, а ми так і не зійшлись характерами.

Потім пройшла половина, і я ще більше думала: "От, тверда 4".

А потім прийшов фінал.
Останні сторінок 50 розбили мене вщент, я втомилась плакати, тому не бачу жодної причини за такий фінал не додати 1 зірочку.

Історія полонила мене не так швидко, як "Дім у волошковому морі", але вона не менш прекрасна.
Смішна (моментами я реготала вголос), про невідворотнє та про життя.

Це було легке читання про складні речі, що змушують серце стискатися - від жалю, від журби та від цінності маленьких втіх життя. Навіть від чашки чаю, яку ти можеш розділити з близькою людиною, відчути її тепло та обійми.

Клюн змушував нас сміятися, хоча між рядками читалась вся тяжкість значення, яке він вкладає у свої слова. А ще меланхолійна невідворотність фіналу - всі йдуть, всіх кличуть двері, лунає загадкова пісня, і лише живі залишаються з гірко-солодким присмаком, коли двері зачиняються.

Звісно, це не кінець. Вони ще зустрінуться. Але цю зустріч розділятиме ціле життя.

Мені подобається, як автор показує кохання - як щось тонке, буденне, що приходить несподівано, але й непомітно водночас. Ніби ще вчора ви намагалися потиснути одне одному руки, як друзі, а сьогодні твій погляд затримується на цій людині все довше, коли усмішка стає лагіднішою.
Стосунки Волеса та Гюґо особливі, вони глибші, наповненні мріями та смутком. Вони дуже імпонували мені протягом всієї історії.

З іншими героями, до яких я так прикипіла, прощатися було ще важче - вони неймовірні, вони щирі, вони... сім'я.

Я дуже рекомендую прочитати цю історію всім - ви обов'язково знайдете в ній щось своє, наче власний, улюблений сорт чаю, який Гюґо майстерно підбирає кожному гостю "Переправи Харона"