Балада про співочих пташок і змій. Коллінз С.

Не очікувала, що призвело мені сподобається більше, ніж основна трилогія. Дуже цікаво спостерігати за внутрішнім монологом Коріолана. Спочатку ти навіть співчуваєш йому, бо він же головний герой і ви ніби заодно. Але під кінець книги розумієш, яка він людина насправді. Це ще раз показує, що Сюзанна Коллінз майстерні письменниця і може розкривати своїх персонажів з різних боків. + Розказали як саме утворились ігри, це теж вважаю варту уваги

Як давно я чекала на ігри:) Книга бомбезна

майстерно, потужно та геніально

це історія не про ігри, кохання чи екшн, це історія про владу, боротьбу за неї та Коріолануса Сноу.

Коріо стає ментором Люсі Грей, дівчинки з 12, найбіднішого та найзанедбаного дистрікту. Протягом усієї книги ми бачимо як майбутній президент перетворюється на чоловіка, який заради влади готовий піти на будь-які вчинки.

читати думки Коріо, бачити його вчинки та поведінку остаточно змусили мене ненавидіти та співчувати йому одночасно. став зрозумілим контекст його дій впродовж років, досі памʼятаю його фразу з «переспівниці» - Саме ті речі, які ми любимо – нас знищують. Його внутрішній монолог, коли Сноу опускається до божевілля, захоплює. Коллінз робить блискучу роботу, змушуючи Коріо коливатися між хорошим і поганим вибором, що часом може змусити вас сумніватися, чи вболіваєте ви за нього чи ні.

до балади я вже читала основну трилогію, й помічати дрібні (часом й ні) відсилки на неї було прям дуууже цікаво. сойки, пісні, болотяна картопля, це аж змусило мене зловити ностальгію за Катніс та Піти.