Помічниця лиходія. Мерер Х.Н.

На початку книжки я бухтіла на неї, як стара тьотя, бо жорстокість мені підносили дуже наївно й безтурботно, наче сама авторка не усвідомлює, що саме вона описує, хай і не детально.

Якоюсь мірою мене це злило і просто усміхатися з безглуздості вже не виходило.

Але достатньо було перейти половину книжки, коли інтрига, закинута ще на самому початку, почала розвиватися стрімкіше, а усе награне пустунство поступово сходило на «ні».

З'явилися важчі й важливіші теми для роздумів. Особливо мені сподобалося, як під фінал розкрилися Еві й сам Лиходій – це прям хороший приклад росту персонажів.

Окрім головних героїв, цікавими були й другорядні, їхнє минуле і те, як вони зараз взаємодіють одне з одним, що допомагало значною мірою не розтягувати цю історію на місяці.

Так само мені сподобалося, як тут обіграно кілька відомих тропів – і вгадувати, знаходити їх на сторінках, і хіхікати з того, як їх пародіюють, було доволі весело.

Не скажу, що мене сильно здивувала головна інтрига, але те, наскільки вона мене розлютила – безцінно. Я була готова заповнити сторінки матюками, настільки ці слова були бісячими, і водночас реальними.

Другу частину безумовно читатиму, хоча я все ще не розумію, куди тут аж 4 книжки?... Дилогії було б цілком достатньо.