Її осяйне прокляття. Лім Е.

Намагаюся зібрати всі думки до купи, щоб розповісти вам, яка це неймовірна історія про сестринство, родину (не завжди по крові) та бажання, яка зачіпає у твоїй душі кожну струну, кожну емоцію, яка змушує колупати цю рану, не даючи їй загоїтися.

Я знала, що стиль Лім мені сподобається. Я не завжди люблю її сюжетні повороти (особливо в першій дилогії), але те, як авторка вміє розповідати історії, наче казки, в яких немає суто хороших чи поганих людей – безцінно.

І «Її осяйне прокляття» саме про це: ти не раз замислишся, чий бік захищаєш, не раз піддасишся сумнівам, не раз замислишся про те, яке бажання варто загадати та чи варто воно того…

У мене досі болить душа за Чанні, за Вану, за Хокдзу, за людей, яких погубила магія, що не повинна була опинитися на землі.

Книжка дуже багатогранна. Іноді я згадувала про це, а іноді, в гонитві за щасливим фіналом, забувала читати між рядків, від чого потім стискалося серце, а в роті, здавалося, стояв присмак диму.

І ті, хто думає, що можна прочитати «Прокляття» і не читати основну дилогію про журавлів і принцесу Шіорі, – глибоко помиляються, бо саме після цієї манюні, що прочиталася в одну мить, ти вже по-іншому дивишся на історію Райками.

Дуже рекомендую взяти її саме після прочитання основної дилогії.